“Віддамо цей світ дитині-

Хай завжди панує в нім…”

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

по створенню розвивального середовища відповідно

Базової програми розвитку дитини дошкільного віку

«Я у Світі»

 

 Емоційно-ціннісний розвиток

Дитині дошкільного віку важко розібратися в гамі своїх переживань. Вона не завжди правильно розуміє навіть прості емоції. Допомогти вихованцеві в цьому – призначення педагога. Розширення, поглиблення, систематизація, диференціація емоцій – запорука свідомих та гармонійних зв’язків дитини з довкіллям і своїм внутрішнім світом.

Мета емоційно-ціннісного напряму педагогічної роботи – ввести дошкільника в складний світ людських емоцій.

Зміст педагогічної роботи з емоційного розвитку дошкільника:

1. Виховувати емоційну сприйнятливість, чутливість дитини; формувати вміння відгукуватися на емоційно насичене середовище.

2. Профілактика емоційної глухоти, «товстошкірості», байдужості.

3. Навчати диференціювати основні емоції.

4. Вправляти в розпізнанні емоційних станів (власних та інших людей) через міміку, жести, рухи, інтонації.

5. Виробляти звичку називати основні емоції та стани словами, проговорювати їх, пояснювати причини.

6. Вправляти у позначенні емоцій відповідних піктограм (радості, подиву, страху, задоволення, злості, сорому, провини, відрази, спокою).

7. Навчати передавати емоції, переживання, стани кольором, лініями, мелодією, ритмом, тембром тощо.

8. Розвивати здатність виразно проявляти свої почуття.

9. Навчати управляти своїми емоціями, володіти собою, утримуватися від проявів негативних почуттів.

10. Збагачувати досвід емоційних переживань дітей, формувати позитивний «емоційний фонд».

11. Виробляти навички релаксації, відновлювати позитивний настрій.

12. Навчати пов’язувати емоції з життєвими подіями, що їх продукували, з відповідними зовнішніми проявами поведінки людини, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки.

13. Формувати вміння «занурюватися» в життєву ситуацію, «проживати» її.

14. Профілактика тривожності, боязкості, невпевненості у собі.

15. Формувати оптимістичне ставлення до життя, труднощів, проблем; стимулювати бадьорий настрій, створювати позитивний емоційний фонд.

16. Вправляти в емоційній врівноваженості, стабільності.

17. Виховувати в дітей почуття самовартісності.

18. Навчати адекватно реагувати на різні емоційні ситуації.

19. Вправляти в знаходженні конструктивних способів виходу із складних та непередбачених ситуацій.

20. Розвивати почуття гумору, вміння посміятися із себе.

21. Вправляти у імпровізації, підтримці себе, допомозі собі, відстоюванні власного «Я».

22. Стимулювати готовність сприяти собі у забезпеченні душевної рівноваги, емоційного благополуччя, комфорту.

23. Дбаючи про розвиток та корекцію емоцій1ної сфери вихованців, варто поставити за мету розвивати у дітей такі вміння:

24. Орієнтуватися в різних емоційних станах дорослих та однолітків, адекватно на них реагувати.

25. Виробляти елементарні припущення з приводу вірогідних причин тієї або іншої поведінки близьких дорослих.

26. Діяти вибірково, відповідно до власних бажань, приймати елементарні самостійні рішення.

27. Надавати комусь (чомусь) перевагу, проявляти прихильність, симпатію, бажання підтримати контакт, продовжувати спільну діяльність.

28. Розпоряджатися собою, конструктивно заповнювати вільний час, змістовно його проводити й відчувати від цього задоволення.

29. Виробляти елементарні прогностичні оцінки, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між вибором та наслідками для тих, хто навколо.

Культурно проявляти почуття – шляхетно вигравати, гідно програвати, виразно проявляти своє позитивне ставлення до когось (чогось), стримувати недоброзичливі прояви щодо інших.

Застосовувати елементарні форми вербалізації власних переживань, опису свого настрою, стану, аналізу чинників, які їх викликають, передачі їх у малюнку. Для того, щоб реалізувати цю мету, педагоги повинні поставити перед собою такі завдання:

1. Підтримувати і розвивати відчуття самоцінності, життєздатності, створювати умови для психічного розвантаження дитини, забезпечувати їй можливість усамітнитися на якийсь час, відпочити від крику, галасу, шуму, метушні.

2. Збагачувати внутрішній світ дитини позитивними емоціями, насичувати її життя приємними враженнями, коригувати форму прояву дитиною негативних емоцій.

3. Створювати позитивний психологічний клімат, забезпечувати емоційне благополуччя дошкільника.

4. Розширювати й поглиблювати уявлення дитини про людські переживання, про етичні, пізнавальні, естетичні почуття.

5. Збагачувати досвід самостійних виборів, надання переваг, прийняття елементарних рішень, простих форм відповідальності за них перед іншими.

6. Сприяти засвоєнню дітьми емоційних станів, що виникають при взаємодії з різними людьми (рідними, знайомими, чужими).

7. Виховувати бажання бути приємним для тих, хто навколо.

8. Учити адекватно реагувати на успіх (неуспіх) діяльності, розвивати оптимістичне ставлення до труднощів.

9. Виховувати позитивне емоційно-ціннісне ставлення до природи, людей, створених руками людей предметів, творців мистецтва, до самого себе.

10. Акцентувати увагу дитини на її чеснотах, а не на недоліках, формувати упевненість у собі, виховувати самоповагу, вміння з розумінням ставитися до негативних оцінок та критичних зауважень на свою адресу.

11. Розвивати рефлексію, запобігати емоційній «глухоті», виховувати сприйнятливість як важливу рису особистості і використовувати музику, образотворче, театральне мистецтво для виведення назовні негативних переживань дітей, звільнення від них.

Способи та прийоми виховання емоційної культури дошкільника.

Піктограми (приклади з життя, які ілюструють ті чи інші переживання людини; діти обирають ті, що найбільше їм відповідають).

Гра «Абетка настрою». Використовуються незавершені речення на зразок: «Я радію, якщо…», «Мама сумує, коли…», «Тато сердиться, якщо…».

Вправа «Схоже та відмінне». Дітям пропонують зібрати синоніми та антоніми до слів, що позначають певні переживання.

Заняття з формування навичок саморегуляції.

Вихователь пропонує дошкільникам:

– вправи на м’язову релаксацію, які знижують рівень збудження, знімають напругу;

– дихальну гімнастику, спрямовану на зняття загального напруження;

– читання дитячих потішок з чергуванням рухів, темпу, гучності мовлення, які сприятимуть довільності.

Бесіди. Орієнтовні запитання для обговорення:

У тебе буває сумний настрій?

Що ти при цьому відчуваєш?

Що думаєш?

Як виходиш із сумного стану?

Як собі допомагаєш?

Стенди.

1. «Здрастуйте, я прийшов» – щоранку діти, приходячи до садка, вставляють у кишеньку стенда свою фотографію.

2. «Квітка емоцій та почуттів».

3. «Моє улюблене заняття».

4. «День народження».

Етюди, вправи, ігри, спрямовані на розвиток та корекцію емоційної сфери. Доцільно використовувати:

– елементи казко терапії з імпровізацією;

– елементи псих одрами;

– кляксографію, малювання;

– ігри на розвиток уяви;

– вправи на вироблення вміння утримуватися від негативних емоцій;

– заняття на аналіз позитивних та негативних наслідків своїх емоційних проявів;

– обговорення доцільності поведінки в непередбачуваних ситуаціях («Хтось захворів. Потрібна допомога» тощо);

– вправляння на вироблення вміння імпровізувати, спокійно ставитися до того, що відбувається.

Креативний розвиток

На підставі наукових досліджень дитячої твор¬чості сформулюємо її визначення. Дитячу твор¬чість слід розуміти як створення дитиною суб’єктивно значущого для неї продукту — малюнка, конструкції, гри, оповідання, створення невідомих раніше деталей, що по-новому характеризують створюваний образ: різних варіантів зображень, ситуацій, рухів, характеристик героїв, інших дій; застосування засвоєних раніше способів зображення або засобів виразності у новій ситуації; прояв ініціативи в усьому.

Дитяча творчість — це також процес створення образів з казки, оповідання, гри-драматизації у малюванні, конструюванні, пошук у ході діяльності способів, шляхів розв’язання завдань.

Передумовою творчості, прояву творчих здатностей дітей є креативність (Е. Торренс), потенційна здібність до різнобічного мислення, почуттів та дій. Креативність сприймається як синонім творчої активності, що являє собою індивідуаль¬ну траєкторію психічного розвитку дитини, притаманну їй інтегральну якість, що проявляється:

Креативність можна розглядати як основу продуктивного розвитку дошкільника, як потенціал, що забезпечує його зростання, властиве так чи інакше кожній дитині. А результат — дитяча творчість, тобто той рівень оволодіння соціальним досвідом, для якого характерні самостійний вибір дошкільником спрямованості його діяльності, вміння виробляти новий продукт.

У процесі образо творення діти проявляють ініціативу, власне естетичне ставлення, пошукове зацікавлення, прагнуть привернути увагу до результатів своєї творчості. Це, можна сказати, творчість для себе. Відтак змінюється сама дитина, вона оперує новими засобами діяльності, знаннями та вміннями. У діяльності відображаються її творчі здібності. Учені віддають належне власній активності дитини, “спонтанності”, “саморуху” (Г. Костюк), завдяки яким людина змалку сама творить свою психологічну долю.

На думку В. Кудрявцева, “творчість для себе” стає передумовою “творчості для інших”. А крім того, здійснюючи свої задуми, дитина відкриває нове про себе. Проявляється її розуміння навколишнього, власне ставлення до нього, що допомагає збагнути її єство, особливості сприйняття світу, уявлення, інтереси, здібності.

Дошкільний вік вважають сприятливим періодом для розвитку творчих нахилів особистості, їхнього прояву у сферах пізнання та художньої діяльності. Добре відомо, що в дітей з цього віку психічні процеси (пам’ять, мислення, сприйняття, уява, почуття) перебувають на стадії становлення, зміни, розвитку. Саме тому вони надзвичайно рухливі, нестійкі, мінливі, суперечливі. Дитина, реалізуючи задум, почувається вільною, вона не скута досвідом, знаннями, не обмежена заборонами, які не дають їй змоги вільно оперувати предметами, матеріалами тощо. А вільний рух думки поза межами відомого допоможе знайти й неочікуваний розв’язок. Виникнення в дітей несподіваних зіставлень й узагальнень, оригінальних думок, можливо, певним чином і пояснюється браком засвоєних способів аналізу, готових штампів, новизною для них власне розумової роботи. Через ігровий тренінг творчості проходить кожна дитина, і він їй необхідний. Усе це, з одного боку, спричинює істотні недоліки в характері дитячої творчості, а з другого — надає їй важливого значення й переваг перед творчістю дорослого.

Розглядаючи творчість крізь призму траєкторії її поетичного розвитку, її філогенезу (загального розвитку), варто виділити характерні особливості творчої діяльності дошкільників: її суб’єктивні аспекти, продукт та умови, в яких відбувається твор¬чий процес.

Діти роблять власні відкриття й створюють ці¬кавий, часом оригінальний, продукт у вигляді малюнка, конструкції, вірша тощо . Суб’єктивність новизни відкриттів та продукту — перша важ¬лива особливість дитячої творчості.

Малюючи, вирізуючи та конструюючи, дитина створює для себе суб’єктивно цінне, нове. При цьому першорядне значення для неї має сам процес створення продукту. Діяльності дитини притаманні емоційність, прагнення шукати й багато разів апробовувати різні рішення та отримувати від цього особливу втіху, інколи значно більшу, ніж від досягнення кінцевого результату . Це — друга особливість дитячої творчості.

Для дорослого початок розв’язування проблеми (її усвідомлення, пошук підхо¬дів) — процес важкий і болючий. Дитина ж не відчуває таких труднощів (якщо, звичайно, дорослий не висуває жорстких вимог). Вона легко й передусім практично починає діяти орієнтовно, почасти навіть не зовсім осмислено, і ця діяльність, поступово набуваючи більшої спрямованості, захоплює її пошуком та навіть дає позитивний результат (Л. Парамонова, М. Поддьяков, Г. Урадовських). Ось третя особливість дитячої творчості, пов’язана з першими двома, а надто з другою.

Істотна риса дитячої творчості — відсутність у ній внутрішнього критика, що породжує скутість, ускладнює діяльність. Але не варто вважати, що діти не здатні до самоконтролю. Він є, але спрямований на процес творчості, а не на якість продукту. Внутрішній критик не потрібний дошкільнятам, тому що їхня діяльність не спрямована на створення суспільного продукту, не орієнтована на продукт як втілення задуму.

Творча діяльність, на думку вчених (В.Дружинін, Н.Хазратова), має певні етапи розвитку.